30 січня президент республіки білорусь Олександр Лукашенко вперше відвідав з державним візитом Республіку Зімбабве. Для широкого загалу це екстраординарна подія. Однак вона є закономірним результатом декількох років тісної співпраці між двома країнами. Для чого саме зараз Лукашенку потрібен візит до Зімбабве?
Історія розвитку взаємозв’язків між білоруссю та Зімбабве
Дипломатичні відносини білорусь та Зімбабве встановили 16 квітня 1992 року. Однак це був символічний акт – білорусь нещодавно здобула незалежність і прагнула світового визнання власного суверенітету. Перший значущий контакт між двома державами відбувся у квітні 2011 року, коли тодішній віце-президент Зімбабве Джон Нкомо відвідав мінськ та зустрівся з Олександром Лукашенком. Відчутного політичного результату візит не мав.
У липні 2015 року білорусь знову відвідала зімбабвійська делегація на чолі з тоді ще віце-президентом Еммерсоном Мнанґаґвою. Даний візит став політичним продовженням аномально зростаючого експорту білорусі до Зімбабве у 2014 році – $12,4 млн, що в 31 раз більше за показник 2013 року. Саме з цього моменту відносини між мінськом та Хараре почали стрімко розвиватися. Посол Зімбабве в росії з червня 2016 року став послом у білорусі за сумісництвом. У свою чергу посол білорусі в ПАР з квітня 2018 року став послом у Зімбабве за сумісництвом. У січні 2019 року Еммерсон Мнанґаґва відвідав білорусь вже в якості президента Зімбабве. У липні 2022 року в Хараре відкрилося білоруське посольство.
Торгівля між Зімбабве та білоруссю
Отже ініціатором зближення стало Зімбабве, яке з 2003 року знаходиться під санкціями США та має певні проблеми з ринками збуту власної продукції, а також доступом до іноземної валюти, машин та технологій. Схожий режим обмежень розпочав свою дію проти білорусі у 2006 році. Однак, не зважаючи на це, у 2011 році, коли зімбабвійці вперше вийшли на контакт з білорусами, спільність проблем не сприяла зближенню.
Ситуація змінилася у 2014 році з початком агресії росії проти України і прихильністю білорусі до неї. Проте, якщо подивитися на офіційні дані Національного статистичного комітету республіки білорусь, то торгівля між Хараре та мінськом не має системного характеру, а виглядає як кон’юнктурна зацікавленість. Наприклад, у 2015 році експорт білорусі до Зімбабве склав $1,3 млн., що в 9,5 разів менше, ніж у 2014 році. Імпорт із Зімбабве демонструє аналогічну ситуацію – $4,8 млн. у 2014 році (що взагалі на $0,7 млн менше, ніж у «звичайний» 2012 рік) та $1,4 млн у 2015 році. Загалом, найвищим білоруський експорт до Зімбабве був, окрім 2014 року, в 2017 ($19 млн) та 2021($24,1 млн) роках, а імпорт із Зімбабве – у 2020 році ($9,5 млн).
Основа білоруського експорту до Зімбабве – сільськогосподарська техніка та запчастини. У свою чергу мінськ отримує від Хараре цитрусові та тютюн. Торгівля між Зімбабве та білоруссю за всі роки з моменту першого контакту у 2011 році завжди була вигідною для останньої. Проте, якщо подивитися на вище наведені цифри та співставити їх навіть з показниками торгівлі білорусі із Афганістаном, то можна зрозуміти, що економічні взаємовідносини із Зімбабве мають для мінська незначну матеріальну вигоду. Те ж саме стосується й Хараре. Не говорячи про питання, звідки доволі бідне Зімбабве має кошти на закупівлю білоруської техніки. Відповідно, природа приязних стосунків мінську та Хараре будується на інших мотивах.
Неформальна сторона приязні Зімбабве та білорусі
У березні 2018 року тодішній Керуючий справами президента республіки білорусь і близький до Олександра Лукашенка Віктор Шейман відвідав Зімбабве. За результатами візиту з міністерством гірничодобувної промисловості африканської країни було укладено угоду про створення спільного підприємства для розробки місцевих золотоносних шахт. Компанія отримала назву «Zim Goldfields». 30% даного підприємства належало державній зімбабвійській установі «Zimbabwe Mining Development Corporation», а 70% – «Midlands Goldfields Limited». Остання – приватна компанія, контроль над якою де-факто здійснювали син Віктора Шеймана, Сергій, а також Олександр Зінгман – одіозний білоруський бізнесмен, відомий завдяки веденню сумнівних справ на африканському континенті, зокрема, продажами зброї. З 2019 року Зінгман є почесним консулом Республіки Зімбабве у республіці білорусь.
Отже, показовим тут є те, що угода укладається на державному рівні, а з білоруської сторони її виконує незрозуміла компанія-прокладка. Більше того, білорусь не імпортує золото із Зімбабве (основна стаття експорту країни), на рівні офіційної статистики жодного зиску від домовленості з Хараре мінськ не має. Основним покупцем зімбабвійського золота є Об’єднані Арабські Емірати – країна, через низку фірм якої (зареєстрованих на білорусів, близьких до сина Олександра Лукашенка, Віктора) білорусь постачає на африканський континент сільськогосподарську техніку. Тому не дивно, що і перед візитом до Зімбабве, і навіть після, білоруський президент відвідав ОАЕ.
Контакти із Зімбабве – порятунок для Лукашенка
Фактично прикриваючись державними справами, Олександр Лукашенко та його довірені особи займаються у Зімбабве збільшенням власних статків. Однак не зовсім коректно вважати, що Лукашенко відвідав Зімбабве виключно з метою ознайомлення зі станом справ золотоносного бізнесу своїх людей. Даний візит має важливе символічне значення. За 2022 рік Лукашенко може похвалитися лише поїздками у росію, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан, Вірменію. У попередні роки географія його візитів була значно ширшою, і включала у себе Монголію, Туреччину, Єгипет. Варто згадати, що перед поїздкою до Зімбабве Лукашенко запросив до білорусі китайського лідера Сі Цзиньпіна.
Для білоруського президента вкрай важливо підтримувати бодай найменшу форму зовнішньої легітимації власного режиму. Не менш показово, що 2023 рік він почав не з чергових відвідин росії або іншої пострадянської країни, а з Зімбабве. Саме тому ця африканська держава, окрім наповнення особистих кишень Лукашенка та близьких до нього людей, відіграватиме важливу роль у зовнішній легітимації його режиму. Доречно згадати, що Зімбабве у 1991 році дало притулок скинутому ефіопському диктатору Менгісту Хайле Маріаму. Можливо, Олександр Лукашенко про всяк випадок готує для себе «тиху гавань»?
Данило Древницький