Закон України “Про основи національного спротиву” прийнятий Верховною Радою 16 липня 2021 року. Він всупає в силу з 1 січня наступного 2022 року. Закон передбачає фундаментальні зміни територіальної оборони, від концепції та системи формувань до озброєння та чисельності. Але чи готова чинна влада забезпечити це не тільки на папері?
Тривожні дзвіночки того що йде штучне затягування цих процесів вже йдуть. По сьогодні Банкова не затвердила кандидатуру командувача ТРО як нового роду військ – а від першої особи на старті залежить дуже багато. Замало того, майже всі потреби в озброєнні ТРО, які сформували в відповідних структурах Командування Сухопутних військ, фактично заблоковані Генеральним штабом.
Взагалі процесу реформування тероборони не вистачає якісної публічної дискусії, тому “першу ластівку” – круглий стіл “Загострення на кордоні з РФ. Територіальна оборона та її готовність” редакція вважає дуже важливим заходом.
Учасники: Семен Кабакаєв – голова ГО “Безпека та взаємодія в Україні”(модератор); Ігор Артюшенко – народний депутат 8 скликання; Мирослав Гай – ветеран війни з РФ, керівник благодійного фонду “Мир і КО”; Георгій Тука – заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України 2016-2019 рр.; Дмитро Вовнянко – блогер, публіцист; Тарас Котов – співзасновник ГО “Українське правниче товариство”; Антон Голобородько – голова ради резервістів 112 ОБрТРО, журналіст проєкту «Є питання»; начальник управління штабу ТрО Командування Сухопутних військ ЗСУ полковник Рибалко Олег Володимирович.
Семен Кабакаєв — західні джерела вже два місяці оприлюднюють плани вторгнення Росії в Україну, тому всі аспекти захисту країни дуже важливі. В тому числі і така складова як територіальна оборона. Тут зібралися ті хто має відношення до ТРО и мають своє бачення виникаючих проблем. То дамо їм слово.
Мирослав Гай — для військових сьогоднішня ситуація — не новина. Сьогоднішню ситуацію біля кордонів ми прогнозували ще в 2018 році. Було підготовлено зміни в відповідні закони. Ми, як рада резервістів вже добилися, щоб форма та спорядження зберігалися вдома у резервістів. Але через політичну турбулентність 2019 року вони не були прийняті. Тільки під тиском патріотичного прошарку суспільства було прийнято закон про національний спротив.
Щодо тероборони. Саме там де місцеве населення продемонструвало готовність давати опір проросійським силам зі зброєю в руках противник швидко відмовився від своїх планів.
Георгій Тука — ненавиджу бравурні рапорти та шапкозакидавство. З моєї точки зору ми не готові. ТРО переслідує дві цілі — термінова підтримка ЗСУ при необхідності та використання сил ТРО як фундаменту партизанського руху. Але однієї нормативної бази тут недостатньо. Треба щоб вона була фінансово забезпечена. На сьогодні недофінансування ЗСУ складає 7,2 мільярди гривень. Створення з нуля такої структури як ТРО це складний процес й менш ніж за два-три роки його не реалізувати.
Ігор Артюшенко – підтримую Георгія, чи закладені на ТРО взагалі кошти? ДОЗ третій рік не виконується, зарплатні військових з 2019 року не переглядалися, згорнуті ракетні програми. Для мене як політика питання “нема грошей” не існує — є питання пріоритетів. Тобто річ про те наскільки пріоритетним сьогодні є питання захисту держави для поточного політичного керівництва. У бюджеті на 2022 рік грошей на адекватні оборонні програми нема.
Але я бачу що процес формування тероборони почався. Наскільки він буде дієвим в першу чергу питання до політиків.
Дмитро Вовнянко — щодо загрози вторгнення. Росія майстер блефу, тому говорити що нинішня істерія призведе до вторгнення — я не знаю. Те що Росія не є такою потужною країною як здається — це міф. У 2014 російській істеблішмент справді злякався перспективи війни. Вони намагаються уникнути мобілізації та потоку трун. Але в за те що напасти вони можуть свідчить те, що ми маємо справу з противником що живе не логікою а “імперським синдромом”.
Щодо тероборони — поки що не розумію, треба це Україні чи ні. Я бачу це як систему підготовчих центрів для ЗСУ. Боюся, щоб ТРО не перетворилося на “кладовище партизанів”, які збираються “на шашлички” або в легальний спосіб уникнути служби в армії. Всі розмови про “швейцарську модель” для України неприйнятні, як показує історичний досвід.
Тарас Котов – досвід спонтанної ТРО в нас є. Наприклад на Луганщині в Сватово люди познімали зі стін рушниці та не пустили сепаратистів. Фінансування ТРО – важлива складова розвитку. Але виходячи з того що в нас є патріотичний потенціал також важливою є адміністративна складова. На сьогодні процедура оформлення до резерву займає близько тижня бігання по військоматам та поліклінікам. Тому перше що треба зробити на мою думку — максимально дерегулювати доступ до участі в ТРО.
Антон Голобородько — ТРО очевидно потрібна. Як підсилення ЗСУ. Як ресурс для формування партизанського руху, як гарнізони для оборони насалених пунктів. З першого січня ми будемо мати фактично кадровані підрозділи ТРО. Фундаментальна відмінність ТРО від інших видів Збройних сил полягає в тому що в ТРО основна частина особового складу це резерв. Як свідчить досвід київської бригади – такий резерв можна формувати та навчати дуже ефективно.
Але є проблема — якість людей що після розширення ядра ТРО підуть на дійсну службу, бо грошове забезпечення нині недостатнє.
Олег Рибалко – в ЗСУ створені відповідні комісії та робочі групи які відповідають за реалізацію нового закону. Зараз йде створення внутрішньої нормативної бази яка потрібна для його виконання. Для нас проблематичними є питання розподілення повноважень, забезпечення та фінансування.
Крім цього затвержено двоетапний замисел комплектування ТРО – спочатку органи управління та забезпечення, потім особовий склад. І тут гостре питання — фонди розміщення.