29 січня 1918 року відбувся бій на залізничній станції Крути на Чернігівщині, де українські військові змогли зупинити переважаючі сили більшовиків. Завдяки героїчному опору захисників Української Народної Республіки, вороги не змогли втілити свій задум – швидким маршем увійти до Києва. Це дало змогу українським дипломатам підписати важливий міжнародний договір.
Більшовики тоді також наближалися до Києва з боку Полтави. Саме звідти очікували головний удар у штабі Київського військового округу. Туди спрямовували свіжі й найбільш боєздатні підрозділи. Та командувач радянських військ Михайло Муравйов повів основні сили через Бахмач на Чернігівщині.
Позиції біля Крут займали кілька сотень січових стрільців, добровольців із Вільного козацтва та бійців полку імені Петра Дорошенка, які відступили з-під Бахмача.
Вранці 29 січня на станцію прибув потяг з Києва, який доставив 400 бійців Помічного куреня Січових стрільців та бойовий відділ 1-ї Української військової школи. Помічний курінь створили з ініціативи патріотичної молоді в середині січня 1918 року. Він об’єднав студентів Київського університету та Українського народного університету, учнів 2-ї Української гімназії та слухачів фельдшерської школи. Військову підготовку проходили на базі Костянтинівської військової школи на Печерську.
“Українська молодь, яка наприкінці січня 1918 року з піснями виїхала зі столиці України під станцію Крути, була першою молоддю світу, що одверто, беззастережно і рішуче стала до боротьби з північною навалою”, – писав згодом про учасників бою письменник Улас Самчук.
Очолив оборону біля станції Крути 27-річний сотник Аверкій Гончаренко, який був командиром куреня 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького. Він поділив студентів Помічного куреня на чотири чоти (взводи) по 28-30 бійців і доручив їм лівий фланг. Наймолодших і тих, хто не вмів стріляти, залишив у резерві.
Спочатку до Крут прибув більшовицький панцерник і обстріляв позиції українських бійців. За ним пішов передовий загін матросів, які хотіли захопити станцію раптовим ударом. Тоді підвезли ешелон червоногвардійців. У надії, що захисники Крут злякаються їхнього кількатисячного війська, окупанти йшли у наступ зухвало, як на марші. Їх підпустили на відстань ураження і відкрили по ним вогонь з рушниць і кулеметів.
Мусили відступати через брак набоїв
Зав’язався бій, який тривав 5 годин. В українських юнкерів і студентів почали закінчуватися набої. Сотник Гончаренко відправив за боєприпасами потяг із гарматною платформою. Помітивши це, більшовики перейшли у наступ.
Почало сутеніти і студентська чота з 27 бійців помилково вийшла на вогні вже зайнятої військами Муравйова станції Крути. Їх взяли у полон. Розлючені втратами 300 солдатів, червоноармійці довго знущалися з полонених, а потім розстріляли.
Місцеві згодом розповідали, що чули як один хлопець перед розстрілом затягнув “Ще не вмерла Україна”. Пісню підхопили решта. Тіла страчених в одній могилі юних українських воїнів поховав місцевий священик та селяни на кладовищі села Печі – тепер Ніжинський район на Чернігівщині.
Після вигнання більшовиків, у березні 1918 року юнаків урочисто перепоховали в Києві на Аскольдовій могилі. 1934 року те кладовище радянська влада зрівняла із землею і на його місці створила парк, аби назавжди стерти з пам’яті подвиг українських героїв.
Через бій під Крутами, наступ більшовиків на Київ затримався на три дні. Це дозволило делегації УНР у Бресті укласти мирний договір із Німеччиною та її союзниками. Тим самим, Україну було визнано на міжнародному рівні, як окрему державу. В обмін на постачання провізії, Київ отримав обіцянку від західних союзників вигнати більшовиків з українських земель. Німці виконали її у вже за кілька місяців.
Таким чином, відчайдушний опір захисників Крут не був марним. Бій увійшов в історію, як одна із найгероїчніших сторінок воєнної історії України. Про учасників битви відразу почали говорити як про справжніх патріотів, героїв, які дали відсіч переважаючим силам ворогів. А молода українська держава, яка зберегла столицю від окупації, отримала визнання за кордоном.
Слідкуйте за “Військовим кур’єром” у Facebook, Telegram та YouTube.