У 1919-1920 роках українські військові проявили мужність та витривалість, провівши рейд територіями, які були зайняті більшовиками та білогвардійцями. Солдати і офіцери подолали шлях протяжністю 2,5 тис. км і провели до 50 боїв. Згодом рейд назвали Першим Зимовим походом.
Серед учасників тієї кампанії був 36-річний Михайло Білинський. Він очолював полк морських піхотинців, який сам і створив перед тим. Через складне становище Армії УНР, формувати підрозділ почав на півдні України, продовжив на Поділлі, а завершив вже на Прикарпатті.
Після походу, Михайло Білинський брав участь у роботі вищого законодавчого органу УНР – Ради Республіки, який скликали в польському місті Тарнов. Деякий час займав посаду міністра внутрішніх справ в українському уряді в екзилі. Потім виконував обов’язки міністра фінансів. На цій посаді восени 1921 року виділив гроші на військово-історичний музей-архів УНР.
Тоді ж у середовищі української політичної та військової верхівки виникла ідея провести рейд до Радянської України, який би підняв повстання селян.
З українських вояків, які були на території Польщі та Румунії, сформували Повстанську армію УНР. Михайло Білинський підтримав ідею походу і увійшов до штабу цієї армії. 25 жовтня 1921-го військо загальною чисельністю 1,5 тис. вояків вирушило у похід. Сили були поділені на три групи – Волинська, Подільська та Бессарабська.
Михайло Білинський входив до Волинської групи. Вона розбила загін радянських прикордонників біля містечка Олевськ на Житомирщині і рушила у напрямку Коростеня. 7 листопада українські вояки захопили це місто, але під натиском переважаючих сил противника мусили відійти.
Проти українських підрозділів окупанти направили кавалерійську бригаду Григорія Котовського. Вона почала оточувати Волинську групу біля селища Базар.
17 листопада у бою під селом Малі Міньки підрозділи Повстанської армії УНР були розбиті. Тільки невеликий загін зі 150 бійців прорвався на територію Польщі. Частина вояків Волинської групи потрапила у полон. Після відмови перейти на службу до Червоної армії більшовики розстріляли 359 бійців.
Генерал-хорунжий Військово-морського флоту УНР Володимир Савченко-Більський записав у своїх спогадах розповідь мешканки села Малі Міньки:
“Коли москалі почали оточувати повстанців і хотіли їх забрати до неволі, один дуже високого росту, з округлим обличчям, відскочив убік і почав стріляти з пістоля. Я із сусідкою бачила, як кілька москалів упали трупом, а цей повстанець ще відбіг далі й теж упав. Не можемо напевне сказати, чи він сам себе застрелив, чи застрелили його москалі. Коли через день ми із сусідкою пішли до того місця, де він лежав, то рана була якраз над правим вухом. Ми взяли вночі ряднину, пішли до місця, де лежав цей повстанець, уже без чобіт. Зняли ми з нього довгу чорну шинелю, повили його в ряднину й, викопавши біля цвинтаря могилу, поховали. Шинелю його бережемо, бо кажуть люди, що колись за цю шинелю наші дадуть великі гроші”.
Савченко-Більський вважав, що йшлося про морську шинель, а загиблим був Михайло Білинський.
Після проголошення незалежності України почалося відродження українських традицій морської піхоти. Тоді ж з’явилась думка назвати на честь Михайла Білинського батальйон морської піхоти, що дислокувався у Феодосії в Криму. Втілити ідею вдалося лише 7 липня 2019 року, коли ім’я Михайла Білинського присвоїли 36-й окремій бригаді морської піхоти ЗСУ.
Слідкуйте за “Військовим кур’єром” у Facebook, Telegram та YouTube.