Українська економіка витримує тягар війни без серйозних авторитарних кроків. Але якби нам все ж довелося переводити її на воєнні рейки. Що б відбувалося? Які б заходи застосовувалися? Який би це мало вплив на життя українців? Про це та інше читайте в матеріалі “Військового Кур’єра”.
Інструмент номер один: збільшення податків
Війна за незалежність – найдорожча подія в історії України. Як в переносному, так і в буквальному сенсі. Якщо згадати 2021 рік, то на оборону у бюджеті нашої держави передбачалося 124 млрд. грн. Тоді як після повномасштабного вторгнення росії витрати на армію збільшилися приблизно в 10 разів!
За даними Мінфіну, на 2023 рік уряд заклав на оборону 1,17 трлн грн. Це приблизно 18% ВВП країни. Показник для країни рекордний. При цьому він становить майже всю дохідну частину державного бюджету! Дефіцит сягнув майже 21% ВВП. У довоєнні роки Україна намагалася не допускати, щоб дефіцит перевищував 2,3%.
Грошей не вистачає не лише через витрати на війну. Не варто забувати, що Україна втратила великих платників податків. В одному Маріуполі залишилися такі гіганти промисловості, як “Азовсталь” та ММК ім. Ілліча. Останній є одним з найбільших металургійних підприємств на пострадянському просторі.
Також росія цілеспрямовано знищує українські морські порти. В результаті ми втрачаємо можливість експортувати продукцію сільського господарства. До повномасштабного вторгнення рф на дану галузь припадало 10% ВВП України.
Не варто забувати і про звільнення малого бізнесу від сплати податків, і про мільйони українців, які або виїхали закордон, або стали внутрішньо переміщеними особами.
Впоратися з фінансовим навантаженням допомагають західні партнери. Фактично зараз “цивільна” Україна живе за чужий рахунок. В бюджеті на цей рік передбачені майже $38 млрд зовнішнього фінансування лише на покриття дефіциту. Ще $13,6 млрд очікуються для вливань у відбудову економіки.
Але якщо б західної допомоги не було? Тоді, скоріше за все, уряду довелося б йти на непопулярні кроки. А саме – збільшувати податки, як для бізнесу, так і для населення загалом.
Невеликий досвід подібних заходів Україна вже має: в 2014 році влада запровадила військовий збір – 1,5% від доходів фізичних осіб-резидентів.
Як американці заплатили за свою перемогу у Другій світовій
Однак в умовах “великої війни” – це “копійки”. Такий податок щорічно приблизно 20 млрд грн. Якщо виходити з показників цьогорічного бюджету, щомісяця Сили оборони України витрачають приблизно 100 млрд грн. Відповідно того, що держава збирає як військовий збір за рік, цього вистачить на шість днів війни.
Це свідчить про те, що податки доведеться збільшувати набагато суттєвіше. Наскільки?Тут можна згадати досвід країн антигітлерівської коаліції.
Так, наприклад, США за роки війни декілька разів змінювали “Закон про доходи”. У 1940 році влада країни підвищила податок на доходи фізичних осіб з 19% до 33%. Наприклад, якщо американець платив з $2000 податок у $380, то після змін йому вже треба було віддати державі $660. Також збільшилися збори й з підакцизних товарів. У деяких випадках з 30% до 50%.
Чергова податкова реформа чекала на американців вже наступного року: у 1941-му на 10 пунктів виріс податок на прибуток – до 60%. В наступні декілька років він взагалі зросте до 95%. Тобто, якщо фермер мав прибуток з продажу 1 центнеру пшениці в $5, то з них він мав віддати $4,75 державі.
Корпоративний податок сягнув з 24% до 31%.
Був в Америці і аналог нашого військового збору. Називався він Victory tax – “податок на перемогу”. Тоді американці платили за перемогу 5% від своїх доходів. Це приблизно втричі більше, ніж зараз платять українці. І це при тому, що Друга світова війна на території США не велася.
Інструмент номер два: товарні обмеження
Українці звикли до того, що навіть під час війни купити можна практично все. Під заборону з початку російської агресії потрапив хіба що алкоголь. Але і ці обмеження в багатьох регіонах згодом пом’якшили.
Ще можна згадати проблеми з пальним, коли на заправках формувалися величезні черги. Деякий час діяли обмеження для цивільного населення. Та й навіть у військових були проблеми з тим, щоб заправити автомобіль.
Така ситуація склалася через те, що росія бомбардувала українські бази нафтопродуктів. Це призвело до дефіциту пального на заправках. Оперативно вирішити таку проблему було важко, оскільки Україна навіть до повномасштабного вторгнення більше половини всіх світлих нафтопродуктів імпортувала.
З розширенням російської агресії ситуація значно погіршилася. По-перше, негативно позначилися частково зруйнована росіянами логістика та зупинка українських нафтопереробних заводів.
По-друге, великий обсяг нафтопродуктів постачався в Україну з росії та білорусі. Наприклад, майже весь імпортний дизель, що продавався на українських АЗС, походив з цих країн. Звісно, що після 24 лютого 2022 року не могло бути й мови про постачання з рф та білорусі.
Згодом уряду та бізнесу вдалося відновити “нафтову” логістику та знайти заміну російському та білоруському паливу. Зараз ресурсів вистачає як Силам оборони, так і цивільному населенню. Однак не варто виключати, що в разі запровадження економіки воєнного часу на продаж палива можуть запроваджуватися обмеження.
Спеціальний режим продажу може встановлюватися і для інших споживчих товарів. Наприклад, у США у 1942 році заборонили реалізацію легкових автомобілів. Це було пов’язано з тим, що влада залучала цивільні підприємства у виробництві військової техніки. Тоді як сировина та матеріали, які використовувала автомобільна галузь, теж спрямовувалися на потреби оборонки.
Інструмент номер три: трудова мобілізація
В контексті воєнних рейок згадати можна і практику трудової мобілізації – коли людину забирали не до війська, а для роботи на підприємстві чи в господарстві.
Причому стосувалося це не лише чоловіків, а також і жінок. У Великій Британії під час Першої та Другої світових війн була навіть така організація – Women’s Land Arm (Жіноча армія землеробів). Ця армія фактично підміняла на польових роботах чоловіків, які пішли на фронт.
Проте навряд в Україні є необхідність для проведення такого заходу. Наразі українська промисловість знаходиться в такому стані, що не потребує великого людського ресурсу.
Чи буде ефект
Трудова мобілізація, податки та обмеження споживання – це фактично все, що може зробити Україна для переведення економіки на воєнні рейки. Але чи матиме це бажаний ефект?
Одразу варто зауважити, що навряд всі ці заходи вирішать наявні проблеми. Наприклад, згадана Велика Британія спрямовувала гроші від податків на виробництво танків, літаків та іншої військової техніки. І при цьому країна все одно не могла виготовити необхідної кількості зброї і критично залежала від американського ленд-лізу.
Україна не виробляє важкого озброєння. Майже всю техніку ми отримуємо від партнерів. І об’єми в цьому випадку залежать не від кількості грошей, а від політичної волі союзників.
Звісно, що перехід на воєнні рейки передбачає, у тому числі, і розвиток власного ВПК. Але це робота на багато років вперед. Тоді як зброя Україні потрібна сьогодні, тут і зараз.
До того ж, як показує практика, збільшення податків, не завжди гарантує відповідне зростання надходжень в бюджет. З’являться нові схеми, бізнес почне ухилятися від сплати податків, а ряд підприємств закриється, оскільки податковий тягар перевищуватиме визиски. Тоді як зменшення реальних доходів громадян знижуватиме рівень життя і підвищуватиме соціальну напругу в суспільстві.
Тому економіка воєнного часу – крайній аргумент для України. Це розуміють як у вищих військових і політичних колах держави, так і наші партнери.