12 грудня українці відзначають День Сухопутних військ ЗСУ. Свято започаткували 1997 року для вшанування найчисленнішого виду українського війська.
Також в цей день виповнюється 133 роки від дня народження полковника Армії Української Народної Республіки, співорганізатора Української військової організації та голови Проводу Організації українських націоналістів Андрія Мельника.
“Військовий кур’єр” пропонує деякі факти з життя видатного українця.
Андрій Мельник під час Першої світової війни воював проти армії Російської імперії у складі Легіону Українських січових стрільців. Брав участь у бою на горі Маківка, у поході з Карпат на Поділля. У битві на горі Лисоня під Бережанами потрапив у полон. Був у таборі в росії, звідки зміг втекти.
Брав участь у звільненні Києва від більшовиків та організації військового параду на Софійській площі у березні 1918 року. Формував окремий загін Січових Стрільців у Білій Церкві. У наступному році став начальником штабу Дієвої Армії УНР.
Разом з Євгеном Коновальцем та іншими старшинами у 1920 році заснував Українську військову організацію. Вона координувала життя українських ветеранів різних формувань, відстоювала права українців у Польщі та вчиняла замахи на антиукраїнських чиновників.
Андрій Мельник закінчив Вищу школу земельної управи у Відні та отримав диплом інженера лісівництва. Протягом кількох років працював за спеціальністю в лісах, які належали греко-католицькій церкві, біля селища Перегінське – нині Калуський район Івано-Франківської області. У 1929-1938-х працював інспектором лісів греко-католицької митрополії у Львові.
Протягом 35 років прожив у шлюбі з донькою юриста Степана Федака – Софією. Її сестра Ольга була дружиною Євгена Коновальця. Дітей у Мельників не було.
Євген Коновалець заповідав, щоб в разі його смерті, Андрій Мельник очолив Провід українських націоналістів (ПУН) – керівний орган ОУН. Мельник був на чолі організації у 1938-1940 роках, до розколу на два напрямки. Один перейняв його ідеї, а другий – Степана Бандери.
Листи до Гітлера
Андрій Мельник надсилав до лідера нацистів Адольфа Гітлера листи та меморандуми з вимогами припинити нищівну німецьку політику в Україні. Одне із таких звернень підписали Голова УНРади в Києві професор Микола Величківський, митрополит Андрій Шептицький, заступник голови Директорії УНР Андрій Лівицький, голова українських комбатантських організацій генерал Омелянович-Павленко та гетьман Павло Скоропадський.
Три місяці нацисти утримували Андрія Мельника разом з дружиною під домашнім арештом, стільки ж – у концтаборі Заксенгаузен.
Андрій Мельник мав дозвіл на проживання у Люксембурзі. Отримав його завдяки знайомству із люксембурзьким князем Феліксом, якого знав із часів роботи у лісництві біля Львова. Той приїжджав на Галичину по справах і заприятелював з українцем. Андрій Мельник у травні 1946-го поселився у місту Клерво, де й прожив до смерті 1964 року.
Попри розходження із Бандерою на початку 1940-х, багато зустрічався та листувався з ним після війни. У листах лідер ОУН(б) звертався до Мельника як до голови ПУН. Той називав Бандеру вельмишановним другом.
У останні роки життя Мельник перевіз до США архів Проводу українських націоналістів і призначив відповідальних за його збереження. Також під час візиту до Канади у 1957 році висунув ідею скликання Світового конгресу українців. Таку організацію створили вже після смерті Мельника. Вона діє досі.
Провідник ПУН помер у лікарні в німецькому Кельні. Його хотіли поховати у Роттердамі біля Євгена Коновальця. Але коли відкрили заповіт, то дізналися, що Андрій Мельник заповів поховати його на цвинтарі в Люксембурзі біля своєї тещі Марії Федак. Полковник ще за кілька років до смерті зарезервував місце для себе і дружини.
Слідкуйте за “Військовим кур’єром” у Facebook, Telegram та YouTube.