Як офіційно повідомляла радянська преса, 26 листопада 1939 року біля с. Майніла на радянсько-фінському кордоні на північ від Ленінграду відбувся обстріл позицій РСЧА, в результаті якого загинуло 4 і поранено 9 військовослужбовців. В обстрілі негайно були звинувачені фіни, і їм офіційно була висунута вимога відсунути війська від кордону на 25 км. Незабаром радянські газети зарясніли текстами з однотипною назвою “Наглая провокация финской военщины”.
Після формального розриву дипломатичних відносин, але без оголошення війни, 30 листопада радянські війська, заздалегідь дислоковані в Карелії, розпочали наступ вглиб фінської території. Для легітимізації агресії було нашвидкоруч створено “Народний уряд” Фінляндії, з яким СРСР негайно встановив дипломатичні відносини.
Війна, що тривала до 13 березня 1940 року, завершилася перемогою Червоної армії, відторгненням Карельського перешийка і помітної частини решти Карелії у Фінляндії. Однак ця перемога завдала потужного удару по іміджу країни – СРСР було виключено з Ліги Націй, а важкі втрати і зриви термінів штурму Лінії Манергейма переконали світ у небоєздатності червоних військ.
У сучасних істориків немає сумнівів щодо фальшування Майнильського інциденту радянською стороною, навіть попри відсутність прямих документальних доказів. Дані фінської сторони вказують на відсутність важкої зброї в прикордонній смузі, у той час як експертиза радянської сторони була проведена лише для вигляду, від неї не залиишилося жодного звіту, не відомі й імена загиблих червоноармійців. У публічних висловах Сталін та інші керманичі СРСР не приховували своєї волі розв’язати війну. Те, що це було інсценування, визнав згодом у мемуарах М.Хрущов. Вважається також, що нагородження “зіркою” Героя СРСР і званням маршала нікчемного полководця Григорія Куліка пов’язано з його персональною відповідальністю за інсценування інциденту.