У ніч проти 29 жовтня 1955 року в гавані Севастополя під ватерлінією лінкора “Новоросійськ” пролунав потужний вибух, еквівалентний 1,2 т тротила. З 1576 членів екіпажу на місці загинуло понад 150 осіб, дехто виявився заблокованим у кубриках. Решта терміново піднялася на палуби. Командування не змогло оперативно оцінити розмір заподіяної шкоди й організувати адекватні рятувальні дії.
Так само не було одразу віддано наказ евакуювати майже 1 тисячу моряків, що не входили до складу рятівних команд і просто були вишикувані на юті. Коли близько 4.15 ранку корабель несподівано перекинувся, всі вони опинилися у воді, сотні з них загинули.
Поіменно відомо не менше 617 загиблих внаслідок катастрофи, хоча існує і думка про 829 жертв. Кілька десятків загиблих належали іншим екіпажам, що прийшли на допомогу.
Хоча “Новоросійськ” був на момент загибелі найпотужнішим військовим кораблем ВМФ СРСР, насправді це був італійський лінкор-дредноут “Джуліо Цезаре”, який був спущений на воду в 1914 році, та чесно відробив у складі італійського флоту дві світові війни. Сталін мав слабкість до надвеликих артилерійських кораблів і марив програмою “Великого флоту” ще до початку Другої світової війни. На Тегеранській конференції він особливо піклувався про повоєнний розподіл флотів країн “Вісі”. За наполяганням радянської сторони лінкор був переданий СРСР. Головком ВМФ адмірал Кузнєцов насмілився у 1947 році заперечувати програму будівництва важких крейсерів, наголошуючи натомість на непотрібності великих кораблів для замкненої акваторії Чорного і Балтійського морів, а також на розбудові дрібнішого, насамперед підводного флоту. Тоді він був позбавлений посади й понижений на два звання.
Іронічно, що саме він, відновлений знову на посаді, найперше постраждав від вибуху корабля-гіганта, який з моменту набуття в 1948 році вже 6 разів ставили на ремонт. Кузнецов був знов понижений до віце-адмірала та відправлений у відставку. Між тим у ці ж роки Велика Британія і США стрімко виводили з основного складу флоту “великі гармати”, оскільки авіаносці вже надійно зарекомендували себе “володарями морів”.
Хоча офіційно причиною катастрофи було вказано “вірогідний вибух німецької донної міни”, конспірологічні сумніви залишаються досі. Найпоширенішою альтернативною версією була помста “фашистів” – італійських спеціальних підводних плавців. Ця версія була оновлена у серпні 2013 року заявою Уго д’Еспосіто, колишнього колеги італійських морських “командос” – 10-ї флотилії MAS. Він заявив, що італійці не хотіли передавати лінкор і зробили все, щоб його знищити. Обнадіяні цією заявою, російські “ветерани” “Новоросійська” мали намір подати в суд на Італію, на відшкодування збитків, але був він практично реалізований, невідомо.