Близько 11.30 ранку 12 серпня 2000 року Норвезька сейсмічна антенна решітка NORSAR зафіксувала в Баренцевому морі з інтервалом у дві хвилини два потужні вибухи. Незабаром з’ясувалося, що вибухи сталися на російському атомному підводному човну “Курськ”. Човен стрімко потонув і заліг на дно океанічного шельфу на глибині 108 метрів.
Звикле до проблем зі зв’язком під час навчань, командування Північного флоту РФ не одразу оголосило тривогу. Лише о 18.30, після того, як “Курськ” не вийшов на запланований вечірній сеанс зв’язку, розпочалася цілеспрямована пошукова операція. Тривога була офіційно оголошена о 22.30.
Протягом 13 серпня робилися російські спроби пристикуватися до віднайденої на дні моря субмарини. Перше російське офіційне повідомлення про “невеликі технічні складнощі” на “Курську” оприлюднили тільки в понеділок 14 серпня, а незабаром після того заявили про зіткнення з субмариною НАТО, що пізніше було спростовано. Іноземна допомога спочатку була відхилена, її прийняли тільки через п’ять днів після інциденту. Після кількох днів інтенсивних робіт 21 серпня норвежцями було підтверджено, що на човні не залишилося живих моряків. Пізніше офіційна російська експертиза показала, що з 118 членів екіпажу 23, які залишилися живими після вибуху, померли від асфіксії за 8 годин.
Інцидент характеризувався повним провалом комунікації російської влади. Усюди – на міждержавному рівні, у поширенні інформації для ЗМІ, у спілкуванні керівників держави і флоту з родичами потерпілих. Найкращою ілюстрацією цього був зневажливий жарт Путіна під час розмови з Ларрі Кінгом. На питання журналіста “Що сталося з субмариною?” він з посмішкою відповів: “Вона потонула”.