20 червня (2 липня) 1853 року російські війська перетнули р. Прут і вторглися на територію дунайських князівств, Молдавії та Волощини, залежних від Османської імперії.
Так почалися бойові дії Кримської війни (1853-1856), для британців ще відомої під назвою “Східна”. Розпочавшись вельми успішно, в дусі останніх переможних війн з турками-османами, вона перетвориться на катастрофу. Російська імперія опиниться в міжнародній ізоляції, а Стамбул підтримають дві найрозвинутіші держави світу – Велика Британія та Франція, а також північноіталійське королівство П’ємонт. Росія втратить свій Чорноморський флот, союзні армії після тривалої облоги візьмуть його головну базу – місто, порт і фортецю Севастополь. У розпал війни її інспіратор Микола І (1825-1855) помре, а його наступник, Олександр ІІ (1855-1881) санкціонує підготовку довгоочікуваного скасування кріпацітва.
На цей самий день 79 років тому зазвичай відносять падіння Севастополя і в часи Другої світової війни. Точну дату падіння останнього пункту опору радянських військ у Криму вирахувати нелегко. Ще 30 червня 1942 року 11 армія фон Манштейна прорвала внутрішнє кільце оборони, поклавши край організованому спротиву, але окремі радянські підрозділи, зокрема на мисі Херсонес, трималися в надії на евакуацію до 4 липня. Евакуйований був підводними човнами лише командний склад радянської Приморської армії, майже 100 тис. військовослужбовців потрапили в полон, долучившись до 150 тис. полонених у травні під Керчю та 250 тис. – під Харковом.